Голод  1932-1933 років не обминув і Чорнявку. Пошукова група історично-краєзнавчого клубу «Заграва» Чорнявського навчально-виховного комплексу  зібрали  спогади односельчан, очевидців тих страшних подій.

    Вітько Ганна Павлівна, жителька Чорнявки, 1922 року народження згадує: «В рік 33 мені було 11 років. В мене була сестра Уляна. Працювала у артілі за буханку хліба. Ще були два брати Мишко і Костя, маленькі і найслабші. Батько і брати померли першими. Щоб нагодувати дітей, мати рвала в лісі левурду, з неї пекли оладки. Ще їли квіти акації та рвали жито, поки воно було молоде. Коли жито достигало – мати зривала колоски і дерла їх об драбину, сушила і товкла в ступі. Тоді з борошна пекла оладки. Хрещена з Черкас привозила хліб, торбу вівса і казала матері, щоб та варила дітям борщ і давала потроху хліба. А ми просили ще хліба. А хрещена не давала більше, бо як багато зразу з’їмо, вона казала, то помремо. Я навчалася у першому і другому класах. А в третій клас ходити вже не змогла, бо нездужала». А потім бабуся додала вже зовсім сумно: «Активісти Сталіна, за його вказівкою, забирали все до картоплини, до насінини».

Вітько Уляна Михайлівна народилася в 1917 році. Вона свідчить розповідає: «У 1933 році мені було 16. Нас в сім’ї було 10. Раніше керував державою Сталін. Він наказав своїм людям забрати у людей все, що в них було. Ті перештрикували все подвір’я в пошуках зерна. Батько й мати заховали у дворі мішечок зерна. Але бригада його знайшла. Батька розстріляли у дворі, а мати залишилася сама з усіма дітьми. Моя молодша сестра пішла в бір по маслюки і там померла. Мати віднесла її на кладовище і там похоронила без труни. Люди тоді їли кропиву, листя липи, акацію. Було й таке тоді, що  заманювали людину у двір, різали і їли». Вітько Марія Дмитрівна, 1918 року народження, ділиться спогадами: «В 33 році було нас троє: я, Іван і Лука. Лука залишився дома, з’їв жита і вмер. Батько опух, але вижив, А Івана і мене забрала тітка. В дядини була корова, а Іван пас її за кухоль молока. По сусідству жила Ганка. В неї з голоду померло 3 дітей. Вона сама погрузила їх на возик і закопала. У Косари ходили по хлібні, схожі на тісто, відходи. Сушили листя з липи, лободи і пекли оладки».

     Під час голодомору померло понад сто чоловік – наших односельчан.

Фото зустрічі з Марією Дмитрівною та Уляною Михайлівно.

Поставте свічку - за Марічок,

Поставте свічку – за Іванків,

Що відійшли у вічну вічність…

Поставте! Хай горять до ранку…

За всіх бабусь запалим свічку…

За дідусів – хоч невеличку…

Вселенський біль – батьківські очі!

Поставте свічечку до ночі…

Всім матерям –

Хоча б по свічці!

Хай на весь світ кричать!

Хай світять!

Хай люди чують!

Космос бачить!

Бо ні забуть, ані пробачить

Не можна і не в силах

того,

як нелюди

 дурили Бога!

                  Василь Мошуренко

Як і в кожному селі Черкаського району, в Чорнявці у 2005 році було відкрито пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років. Учні школи разом із жителями села щороку в листопаді місяці вшановують пам’ять померлих в роки голодомору. 

 

Фотографії біля знаку, на семінарі директорів, зустрічі

 

 

 

.