Чорнобильці

 Вітько Володимир Левкович народився 18 серпня 1957 року в селі Чорнявка у сім’ї колгоспників.

У 1964 році вступив до першого класу Думанецької восьмирічної школи, яку закінчив у 1972 році.

Навчався у ДОСААФі, здобуваючи професію шофера.

У 1975 році був призваний до лав Радянської Армії. Служив у столиці Білорусії м. Мінську.  Працював кіномеханіком. У 1977 році демобілізований.

Після служби працював шофером колгоспу «Росія», радгоспу ім.. Кірова. Одружився. Дружина Тетяна Василівна народила йому двох дочок працьовитих, слухняних. Дівчатка гарно навчалися в школі, росли на радість батькові та матері. Сім’я була порядна, працьовита, завзята. За доброту і порядність тягнулися до них люди. Тому Володимир Левкович та Тетяна Василівна мали багато друзів.

17 серпня 1987 року,  як і кількох жителів с. Чорнявки, забрали в Чорнобиль для ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії. Частитна ліквідаторів, в якій був Володимир Левкович,  стояла в селі Орани, Чорнобильського району. Як і в лавах Збройних Сил СРСР, виконував роль кіномеханіка та возив пошту в село Терехи, де знаходився Штаб з ліквідації аварії на ЧАЕС. Місцевість належала 30-кілометровій зоні, де і було підірване здоров’я  Володимира Левовича. Одержував радіаційне опромінення він до 17 грудня 1987 року. Одержав ІІ категорію ліквідатора аварії.

Після роботи на ЧАЕС продовжив свою трудову діяльність знову шофером у  рідному  радгоспі. Та підступна хвороба взяла верх. 11 жовтня 1994 року Володимира Левковича на стало. Молодим пішов він із життя. Як багато не встиг ще зробити, доробити, переробити. Та те добро душі і серця, яке він посіяв у душах своїх дітей, друзів, рідних, росте і множиться у їхніх справах.

    Вітько Михайло Олексійович народився 1962 року 20 липня в сім’ї колгоспників.

У 1977 році  після закінчення  Думанецької восьмирічної школи вступив до Смілянського ПТУ  № 11, отримавши посвідчення токаря (з відзнакою). Працював у радгоспі ім. Кірова в с. Чорнявка  токарем.

26 жовтня 1980 року призваний до лав Радянської Армії. Служив на кордоні з Іраном в Туркменії. Має звання «старшина». За добросовісне виконання свого службового обов’язку, умілої організації, за сумлінну службу по охороні державного кордону СРСР нагороджений багатьма  грамотами командуванням військової частини, в якій служив. Захищав кордони рідної землі, чим гордиться до цього часу.

У серпні 1987 року потрапив на ЧАЕС в окремий ремонтний батальйон. Ремонтували машини, які мили асфальт в забрудненій радіацією Чорнобильській зоні. Жили в лісі в наметах. У службовій характеристиці ліквідатора наслідків Чорнобильської АЕС відзначаються такі якості його характеру, як висока ідейність, хороша професійна підготовка, настійливість, принциповість в роботі, вірність службовому обов’язку.

     Воловий Петро Федорович народився 25 жовтня 1950 року  в селі Чорнявка.

 Закінчив 8 класів Чорнявської школи.

Служив у лавах Радянської Армії в Угорщині, водієм.

У 1986 році перебував на Чорнобильській АЕС, водієм пожежної частини. Гасили реактор.

Помер у 1994 році від загострення хвороб, які були наслідком перебування на реакторі, що вибухнув.

Матюнін Микола Вікторович народився 12.03.1950 року в м. Макіївка Донецької області.

Після закінчення 7 класів у 1965 році пішов працювати автослюсарем і у вечірню школу.

У 1970 році призваний до лав Радянської Армії у Калугу (Росія) в автомобільні війська.

Після Армії разом з батьками переїхали в село Нечаївка. Працював водієм у Чорнявці, у Сибіру, в автобусному парку в м. Черкаси.

З 31.12.1986 по 14.03.1987 року перебував у Чорнобилі. Працював водієм, перевозячи людей на вахту і з вахти. Жили в полі в наметах в 30-тикілометровій зоні. Люди працювали по 2-3 хвилини (в залежності від дози радіації) на реакторі: згрібали і виносили рештки від вибуху реактора. 

Сагун Віктор Сергійович народився в селі Сагунівка 29 листопада 1959 року. Після закінчення 8 класу Сагунівської середньої школи пішов навчатися в ПТУ №20 на слюсаря-сантехніка.

З 1978 по 1980 рр служив у лавах Радянської Армії в м. Ковельську Калузької області в Росії у ракетних військах стратегічного призначення, охороняючи бойові ракетно-пускові установки.

Після Армії навчався в навчально-курсовому комбінаті на машиніста козлових, мостових і башенних кранів. З 1982 року і по цей час працює на заводі «Черкасибудматеріали» кранівником.

З 06.03.1990 по 25.07 1990 року був на ЧАЕС на КПП «Десятки» Іванівського району, 25 бригада, завданням якої було перевіряти приборами рівень радіації машин і військових. Якщо рівень радіації був вище норми, то людей відправляли у баню купатися і одягати новий одяг. Забруднені машини мили на мийках спеціальним порошком. КПП знаходилось у полі за 30 км від Чорнобиля. Жили у фінських будиночках по чотири особи. Їсти готували самі. Продукти їм завозили. Воду видавали тільки мінеральну. На КПП стояли стойки-рамки, які вимірювали рівень радіації в людей. Якщо дув вітер зі сторони Чорнобиля, то стійки дзвеніли.